На початку свого листа висловлюю Вам слова поваги за ті зусилля, які проявляє Церква з метою підтримки Збройних Сил України та всього українського народу.

Збройні Сили України з великою шаною і повагою ставляться до священнослужителів церков і релігійних організацій, які виконують важливу духовну місію в суспільстві. Із великою радістю військовими завжди сприймаються факти порозумінь і співробітництва між українськими церквами. Особливого значення такі зустрічі набувають в теперішній період надзвичайного загострення відносин між сусідськими народами, в період збройної агресії, яка здатна зламати хиткий мир в регіоні і провести поділ у душах людей, що потім може лікуватися десятиліттями.

Внутрішній мир і злагода є передумовою мирного життя і сильного суспільства. Це стосується насамперед релігійної сфери. Не розбіжності, а взаємодія між віруючими Української православної церкви та Української православної церкви Київського Патріархату, між православними і греко-католиками, між християнами і мусульманами мають переважати в нашому житті. Приклади такої взаємодії подали священики, що сьогодні виконують свій душпастирський обов’язок серед військовослужбовців у Криму.

Цей приклад засвідчив, що незалежно від нашої національності, незалежно від того, якою мовою ми спілкуємося, до якої церкви ходимо, перед небезпекою, яка вже існує ми здатні об’єднатися заради вищої мети – нашої Свободи і Незалежності.

Голос Церкви зараз важливий як ніколи. Його слухають віруючі і невіруючі, воїни і члени їхніх сімей, працівники Збройних Сил України і цивільне населення, яке проживає біля пунктів дислокації військових частин. Єдність і взаємодія, Соборність і взаємодопомога – такі наші прагнення.

Просимо Вас не зупинятися на обраному шляху а й надалі поширювати серед віруючого люду прагнення служіння Богові через службу Україні.