Протягом останніх кількох років широко обговорюється питання щодо надання релігійним організаціям права на створення навчальних закладів різних форм і рівнів акредитації. Це обумовлено необхідністю забезпечити право віруючих батьків надавати своїм дітям виховання відповідно до їх віросповідання поряд із базовою світською освітою. Таке право закріплено у міжнародних документах, зокрема, у частині четвертій ст. 18 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, до якого приєдналась Україна. Також відповідні положення було імплементовано у статті третій Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де зазначено, що «Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії».

 

Проте на теперішній час це право в Україні проголошено, але не забезпечено законодавчо. На практиці віруючі батьки позбавлені можливості надавати своїм дітям позашкільну, загальну середню чи вищу освіту поряд з вихованням, яке б відповідало їхньому світогляду і релігійним переконанням. Певною мірою ця проблема наразі вирішується через заснування приватними особами, громадськими чи благодійними організаціями навчальних закладів з релігійно-визначеною системою виховання. Однак навряд чи таку правозастосовчу практику можна назвати адекватним механізмом реалізації вищезазначених положень Закону. Скоріше це відгук на потреби віруючої громадськості, яка відчуває брак подібних навчальних закладів, та спроба дати рух цьому процесу.

 

Вже було кілька спроб вирішити цю проблему на законодавчому рівні. Так, у Верховній Раді України п’ятого скликання було зареєстровано законопроект № 2020 від 30.08.2006 року (автор – народний депутат України В.Стретович), в якому пропонувалося включити релігійні організації до переліку суб’єктів, що можуть засновувати світські навчальні заклади. Релігійні організації зрівнювались у правах з громадськими організаціями та приватними особами, а тому, на думку автора, проект не потребував впровадження особливих механізмів участі релігійних організацій у процесі наданні світської освіти. 

 

Певну роль під час розгляду цього питання зіграло Міністерство освіти і науки України, яке не сприяло ухваленню зазначених законодавчих змін, посилаючись на норму Конституції України про відокремлення церкви від школи, а також на необхідність внесення комплексних змін до всієї системи законів про освіту. Зважаючи на таку позицію та через несприятливу політичну ситуацію у парламенті законопроект № 2020 був відхилений. 

 

Однак незабаром у Верховній Раді було зареєстровано проект № 3160 від 12.02.2007 року (автори – народні депутати України В.Стретович, О.Боднар, В.Малишев, В.Марущенко). Цей проект за змістом дещо відрізнявся від свого попередника тим, що пропонував зміни та доповнення до усього комплексу освітніх законів. Показово, що він так і не був розглянутий депутатами – певно, через різні політичні бачення вказаної проблеми законопроект навіть не було внесено до порядку денного третьої сесії Верховної Ради п’ятого скликання.

 

Слід зауважити, що згадані законодавчі зміни не порушують конституційний принцип відокремлення релігійних організацій від держави, а школи – від церкви. Оскільки досвід розвинутих демократичних країн підтверджує, що поряд з існуванням подібного принципу релігійним організаціям на законодавчому, а в деяких випадках і на конституційному, рівні дозволено засновувати загальні середні, вищі та інші навчальні заклади, які надають світську освіту та релігійне виховання (наприклад, у Німеччині, Франції, США).

 

Крім цього, надання релігійним організаціям права засновувати навчальні заклади не порушує принципи незалежності освіти, який полягає у «незалежності освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій» (абз.6 ст.6 Закону України «Про освіту»). Адже згаданими законопроектами пропонувалось лише зрівняти релігійні організації у правах з приватними особами та громадськими організаціями. Оскільки останні вже є суб’єктами права заснування світських навчальних закладів, надання такого самого права релігійним організаціям не може вважатися порушенням принципу незалежності освіти. 

 

Таким же чином, запропоновані зміни не порушують принцип наукового та світського характеру освіти (абз.7 ст.6 Закону) та положення про недопустимість проведення громадсько-політичної діяльності у навчально-виховному процесі (ст.8 Закону), оскільки релігійні організації, подібно до інших суб’єктів, будуть мати такі ж самі забов’язання щодо організації викладання світських дисциплін відповідно до встановлених державних стандартів освіти (ст.15 Закону). 

 

Дивно, але інколи в рамках дискусії навколо законопроектів про надання релігійним організаціям право засновувати світські навчальні заклади, також  підіймається питання щодо необхідності законодавчого врегулювання питання створення необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Доречно згадати, що виконання перелічених вимог вже визначено законодавством як обов’язкове для створення навчального закладу будь-яким із засновників, в тому числі для органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Тому не існує потреби винаходити щось нове чи особливе, якщо Законом України «Про освіту» та спеціальними законами в цій сфері вже визначено перелік обов’язків, які покладаються на засновників приватних закладів освіти щодо організації навчально-виховного процесу.

 

Говорячи про перспективи надання на законодавчому рівні релігійним організаціям права засновувати світські школи, університети та інші навчальні заклади, треба взяти до уваги те, що на сьогодні вже в певній мірі такі заклади існують. Але, як зазначалось на початку, вони створюються Церквами та релігійними організаціями через громадські організації або приватних осіб. Тому в цих умовах існує потреба привести у правове поле існуючу практику, надати юридичні можливості для віруючих надавати своїм дітям релігійне виховання поряд зі світською освітою. Зауважимо, що про необхідність таких законодавчих змін було наголошено у зверненнях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України, Прем'єр-міністра України та до лідерів депутатських фракцій у Верховній Раді України від 24 листопада 2006 р.

 

Соціальні наслідки надання релігійним організаціям засновувати світські навчальні заклади важко переоцінити, адже весь світовий досвід свідчить про високу якість освіти у цих закладах та наявність атмосфери високої культури та взаємоповаги серед учнів. Це пов’язано з тим, що вихованці закладів, заснованих релігійними організаціями, здебільшого знаходяться в середовищі віруючих, мають додаткові стимули щодо моральної поведінки, які випливають зі змісту віровчення. Надання можливості релігійним організаціям створювати світські навчальні заклади як наслідок дозволить виростити в Україні  не тільки освічених і свідомих, але й високоморальних і високодуховних громадян, що безумовно сприятиме духовному піднесенню і моральному оздоровленню української нації. 

 

До того ж, у більшості приватних загальноосвітніх та вищих навчальних закладах запроваджуються високі вимоги до якості освіти. І якщо в комерційних навчальних закладах це безпосередньо пов’язано з наявністю оплати за навчання, то у заснованих Церквами школах і університетах – з розумінням відповідальності Церкви за духовне, моральне та світське виховання молодого покоління, що є одним із соціальних обов’язків, який на себе взяли релігійні організації. 

 

Підсумовуючи викладене, хотів би відзначити, що впровадження зазначених змін в українське законодавство безпосередньо пов’язано з усвідомленням нинішніми політиками та державними діячами важливості співпраці Держави і Церкви у питаннях захисту моральних засад суспільства та виховання підростаючого покоління на основі загальнолюдських цінностей, які проповідує християнство та інші релігії. У свою чергу, Церкви та релігійні організації, будучи складовою громадянського суспільства, можуть проявляти активність у звершенні свого покликання у соціальній сфері, допомагаючи тим самим державі вирішувати актуальні проблеми суспільства.