На сьогодні багатоконфесійність є очевидним та незворотнім фактом для України. Починаючи з 1991 року, коли на зорі молодої незалежної держави була проголошена свобода віросповідання, почалося розбудова мережі Церков і релігійних громад – одні виходили з підпілля, інші відроджувалися як такі. Крім цього, на українських теренах з’явились і нові релігійні течії.

Цей процес на початку 90-х років був настільки активним, що в умовах відсутності усталеної законодавчої практики та механізмів суспільного діалогу, зокрема міжконфесійного, призвів до відкритих міжцерковних конфліктів та громадських протистоянь на релігійному ґрунті. у Ще у листопаді 1991 року ідея створення в Україні міжконфесійного консультативного органу вперше була озвучена главами низки Церков під час “круглого столу” за участю представників конфесій і влади.

Трагічні події "чорного вівторка" 18 липня 1995 року, коли під час поховання Патріарха Володимира (Романюка) відбулось криваве побоїще, стали остаточним доказом того, що держава не повинна та не може вирішувати релігійні питання засобами сили та примусу, ціною людських жертв. З того часу Президент України Леонід Кучма переглянув державну політику у цій сфері та підтримав згадану ідею про створення платформи для міжконфесійного порозуміння. До того ж, у вересні 1995 року Україна увійшла до складу Ради Європи, взявши на себе серед іншого зобов’язання прискорити “мирне вирішення  існуючих  конфліктів  між  православними церквами при забезпеченні незалежності церкви в її відносинах з державою”.

Все це стало передумовою утворення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), початок діяльності якої припадає на 1996 рік. До цього часу Рада функціонує на громадських засадах, відповідно до затвердженого главами конфесій Положення, та не має статусу юридичної особи.

Основна мета Ради, відображена у її Положенні, полягає в об'єднанні зусиль релігійних організацій задля:

• національно-духовного відродження України;
• координації міжконфесійного діалогу, як в Україні, так і поза її межами;
• участі в розробці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань відносин між державою та релігійними організаціями;
• здійснення колективних заходів добродійного характеру.

На момент заснування до складу ВРЦіРО входило 13 конфесій. За п’ятнадцятирічний період своєї діяльності Рада розширила представництво до 18 церков і релігійних організацій (до складу також входить 1 міжцерковна релігійна організація), серед яких православні, греко- і римсько-католицькі та протестантські церкви, а також одне юдейське та три мусульманські релігійні об’єднання.

Від початку Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій функціонувала за підтримки Державного комітету у справах релігій, який скликав засідання, здійснював її організаційно-технічне забезпечення та документообіг. Після ліквідації Комітету у лютому 2005 року у ВРЦіРО відбулось інституціональне оновлення, спрямоване на самоорганізацію її діяльності.

Так, у січні 2006 року задля організаційного забезпечення роботи Ради було створено Секретаріат ВРЦіРО, який формується з представників від кожної конфесії. Завданням цього органу є попередня підготовка кожного засідання Ради, узгодження та вироблення спільної позиції з різних актуальних питань суспільно-політичного життя, опрацювання пропозицій, внесених главами конфесій, та розгляд звернень органів влади чи інших організацій. Сформований Секретаріатом порядок денний та підготовлені проекти документів виносяться на розгляд безпосередньо глав Церков і релігійних організацій під час засідань Ради.

Згідно з Положенням, на засіданнях члени Ради головують почергово. Ротація головуючого від засідання до засідання дозволяє розподілити між членами Ради відповідальність за організацію роботи Секретаріату та поточну координацію зусиль конфесій у період між засіданнями. Конфесія, яка приймає головування у ВРЦіРО, забезпечує також скликання та організаційно-технічне забезпечення засідань Секретаріату у міру їх необхідності.

Крім того, у складі Ради функціонує Комісія з питань соціального служіння, що складається з представників конфесій, які на постійній основі опікуються соціально-гуманітарними питаннями. У ВРЦіРО також створена Робоча група з питань реституції майна релігійних організацій, яка акумулює пропозиції конфесій у цій сфері.

Діяльність ВРЦіРО не обмежується лише сферою міжконфесійного діалогу. Рада є майданчиком для вироблення спільної позиції конфесій з метою розвитку взаємовідносин із державою на партнерських засадах. Основними питаннями державно-конфесійного діалогу є утвердження в суспільстві високих моральних засад, захист інституту сім’ї та традиційних сімейних цінностей, забезпечення належних законодавчих умов для духовного та соціального служіння віруючих, розвиток релігійного виховання і освіти, богословської науки.

У лютому 1998 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій разом з Міністерством інформації та Держкомрелігій підписали Меморандум щодо висвітлення засобами масової інформації проблем релігійно-церковного життя. У лютому 2000 року ВРЦіРО та Міністерство внутрішніх справ підписали Заяву про наміри співпраці, а вже у квітні того ж року було підписано Меморандум про співпрацю разом із Міністерством освіти і науки та Держкомрелігій.

Практичні результати згаданих домовленостей малопомітні, але в новітній період окремі декларації почались втілюватись у життя вже завдяки самоорганізації ВРЦіРО.

За ініціативи глав християнських Церков України у липні 2008 року відбулась зустріч з Міністром освіти і науки України Іваном Вакарчуком. Результатом діалогу стало рішення МОН України про створення спеціалізованої Громадської ради з питань співпраці з Церквами і релігійними організаціями, до складу якої увійшли представники конфесій – членів ВРЦіРО. Результатом діяльності Громадської ради у 2009 – 2011 роках стало вирішення багатьох питань у сфері викладання у школах предметів духовно-морального спрямування, а також розвитку в Україні богословської освіти та науки.

У грудні 2008 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій за сприяння Міністра Василя Князевича підписала Угоду про співробітництво з Міністерством охорони здоров’я України. Як наслідок, при МОЗ України також була створена спеціалізована Громадська рада з питань співпраці з ВРЦіРО. Вже у вересні 2010 року в рамках Конгресу з питань біоетики Громадська рада провела у Києві тематичний Симпозіум з питань запобігання практики абортів в Україні. У листопаді того ж року відбулось спільне засідання зі вже згаданою Громадською радою при МОН на тему популяризації здорового способу життя та виховних заходів, спрямованих на профілактику ВІЛ/СНІД.

У грудні 2008 року ВРЦіРО підписала Меморандум про співробітництво з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі, що стало основою для створення профільної робочої групи при НЕК.

Крім цього, Рада стала платформою для державно-конфесійного діалогу на рівні найвищого керівництва держави.

З Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій зустрічались Президенти України Леонід Кучма (грудень 2001, 2002) та Віктор Ющенко (червень 2005, березень 2006, липень 2008, жовтень 2009), за часи яких сформувалась традиція благословення новообраного Глави держави та урочистої молитви до Дня Незалежності України в Софійському соборі за участі глав Церков і релігійних організацій – членів Ради.

Віктор Янукович зустрічався з ВРЦіРО двічі – у статусі Прем’єр-міністра України на передодні президентських виборів (жовтень 2004) та пізніше вже як Глава держави (квітень 2011). Наслідком останньої зустрічі було президентське Доручення, яке вимагало від глави Уряду “забезпечувати неухильне додержання принципу рівності релігійних організацій перед законом” та від голів обласних держадміністрацій – провести наради із місцевими керівниками конфесій.

Кілька зустрічей з ВРЦіРО провела і Юлія Тимошенко – спочатку як лідер опозиції (жовтень 2006), а потім двічі у статусі Прем’єр-міністра України (квітень 2008, липень 2009). Результатом першої зустрічі з главою Уряду стало утворення при Кабінеті Міністрів міжвідомчої Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій, до складу якої окрім урядовців увійшли представники ВРЦіРО. За наслідками останньої зустрічі були розв’язані питання тарифів на природний газ та комунальні послуги, а також поліпшені візові процедури для священиків-іноземців.

З часом діяльність Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій сягнула також і міжнародного рівня. У липні 2001 року з Радою зустрівся Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого візиту в Україну.

У жовтні 2009 року ВРЦіРО провела виїзне засідання в Єрусалимі, де українська делегація зустрілась з Міністром закордонних справ та Міністром у справах релігій Держави Ізраїль. Примітно, що під час візиту до Ізраїлю члени Ради наголосили на доцільності встановлення безвізового режиму з Україною, що стало реальністю для українців вже через рік.

Нещодавно, у вересні 2011 року, ВРЦіРО провела у Києві “круглий стіл” разом із президентом Європейської Народної партії Вілфредом Мартенсом. У жовтні того ж року відбулась зустріч керівників конфесій – членів Ради з послами та представниками посольств низки провідних іноземних держав, які несуть дипломатичну місію в Україні, зокрема – США, Франції, Канади, Ізраїлю, Великої Британії, Німеччини, Польщі та Ватикану.

Унікальність Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій полягає не тільки в тому, що вона сприяє міжконфесійному миру в країні. Рада є успішним прикладом самоорганізації та об’єднання зусиль релігійних організацій, як інститутів громадянського суспільства, у побудові діалогу з державою на партнерських засадах. Формування спільної позиції та прагнення до консолідованих дій у питаннях, які турбують представників різних конфесій, значно підсилюють голос релігійної спільноти в суспільстві та у відносинах з органами влади.

Багаторічний досвід діяльності ВРЦіРО став впроваджуватись в Україні на місцевому рівні та спонукав до утворення інших міжконфесійних консультаційних організацій у різноманітних форматах: християнських, євангельських та інших. Водночас Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій залишається одним із найбільш авторитетних та впливових інститутів громадянського суспільства в Україні.

У світі є подібні приклади міжконфесійного співробітництва, але не кожна демократична країна може похвалитись наявністю такого досвіду на своїх теренах. У цьому контексті можна згадати Всесвітню Раду Церков та ініціативи Європейського Союзу в напрямку розвитку міжконфесійного діалогу. Показово, що саме досвід діяльності ВРЦіРО було наведено під час засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи на користь ухваленої у квітні 2011 року Рекомендації № 1962 (2011). У цьому документі ПАРЄ закликала керівництво держав – членів Ради Європи на національному та місцевому рівнях сприяти міжрелігійному діалогу та співпраці конфесій.

Відтак, Україна має чим пишатися та як презентувати себе у світі – окрім високого рівня свободи віросповідання наша держава здатна стати промоутером міжрелігійного порозуміння шляхом діалогу. Але задля цього державній владі слід власним приміром засвідчувати прихильність до сформованих в Україні багаторічних традицій державно-конфесійного діалогу та розвивати співробітництво держави і конфесій у соціально-гуманітарній сфері як на всеукраїнському, так і на місцевому рівнях.